9.3. Групова діяльність операторів.

9.3.    Групова діяльність операторів.

Сучасний етап розвитку меха­нізації і автоматизації вироб­ничих процесів характеризується тим, що управління іоніч­ними комплексами здійснюється групою операторів. Ефек­тивність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність склад­них систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою од­нією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і пев­ними засобами діяльності,

У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною. Найбільший інтерес вик­ликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах.

Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує о спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі спеціальні підрозділи.

Мала група може налічувати від двох (або трьох) до Ж) осіб. її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умова­ми життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку трупи.

Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях:

- офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

- неофіційному, неформальному, для якого характерні між особистісні стосунки.

Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, тобто вирішуються, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямо­ваними на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В ос­танньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідно­шення між цими двома формами взаємодії залежить від ви­рішуваних задач, засобів та умов діяльності, тобто типу СЛМ.

Міжособистісні стосунки виникають на ос­нові суб'єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб'єктив­них установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури гру­пи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визна­чається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній.

Основні форми взаємодії:

- психомоторна взаємодія

- комунікативна взаємодія

- взаємодія при вирішені мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач

У процесі спільної діяльності люди спілкуються між собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, то в ньому, перш за все, виявляються психо­логічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з прак­тичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комуні­кативні функції.

Комунікативні функції спілкування

Інформаційна	Регулятивна	Афективна
Розглядаючи її необхідно зазначи­ти, що в процесі спілкування інформація не тільки пере­дасться або сприймається, а й формується. Вивчення про­цесів формування інформації має велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій.	Її реалізація передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також вза­ємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування.	Може впливати на психофізіологіч­ний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруже­ності. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку.

У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою.

Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньо групових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво - більшою мірою соціаль­на характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

клімат групи може визначатися через за­доволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (ке­рівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у суміс­ності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних витрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілку­ванням —головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних уча­сників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю со­бою, партнерами і змістом робіт.

Один і той самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від площини в якій розглядається. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і прояву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.

Таблиця 12

Типи соціально психологічних виробничих конфліктів

за Н. Гришиною

Горизонтальні конфлікти	Вертикальні конфлікти	Вертикальні конфлікти «згори»
Дії однієї людини є перепоною в успішній діяль­ності іншої	Керівник не забез­печує можливості для успішного до­сягнення мети ді­яльності підлеглими	Підлеглий не забез­печує керівникові можливості для здійснення основної мети діяльності
Дія однієї людини є перепоною в досягненні особи­стих цілей іншою	Дія однієї людини є перепоною в досягненні особи­стих цілей іншою	Підлеглий створює перепони в досяг­ненні керівником його особистих цілей
Конфлікт поведінки й соціальних норм  групи	Суперечність між діяльністю керівни­ка, стилем його роботи та очікуван­нями підлеглих	Суперечність між діяльністю підлегло­го як носія певної соціальної ролі та очікуваннями керівника
Особистісна несумісність	Лідери та авторите­ти групи не виправ­довують очікувань інших її членів	Члени групи не виправдовують очікувань лідерів та авторитетів

Інтегральним показником виконання групою певної ді­яльності є її  ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.

Спираючись на власні дослідження, а також на дані ін­ших авторів нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається із трьох основних контурів:

- предметно-інформаційного;

- емоційно-мотиваційного;

- організаційно-функціонального.

Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі; інформаційної, ефективно-комунікативної і регулятивної.

 До кожного контуру належать по дві групи факторів: су­б'єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об'єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобів діяльності операторів.

Контур предметно-інформаційного регулювання налаго­джує інформаційні потоки в системі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що потребує врахування особливостей прийман­ня, оцінки і переробки інформації людиною, а також спе­цифіки опису, пошуку і представлення цієї інформації за­вдяки технічним системам.

Особливості пізнавальної організації і функціонування людини відображаються у характеристиках її мисленнєвої діяльності, у параметрах когнітивних стилів, гармонійне поєднання яких визначає ефективність процесу пошуку необ­хідного рішення.

Завдяки поєднанню різних способів отримання і пере­робки інформації з'являється можливість оцінити ситуацію з різних точок зору, що, безперечно, сприяє розкриттю но­вих властивостей об'єкта і, відповідно, прийняттю нових, оригінальних рішень.

Крім цього, при вирішенні проблемних ситуацій варто змінювати домінуючі рівні творчої поведінки людини. Це досягається цілеспрямованою комплектацією групи, ство­ренням її «композиції» через спеціальний підбір її членів.

 

Модель регуляції групової діяльності

I. Контур предметно-інформаційного регулювання	II. Контур соціально-ціннісного регулювання	III. Контур соціально-ціннісного регулювання
А.Суб’єктні фактори
1. Поєднання пізнавальних стилів у групі . 2. Співвідношення домінуючих рівнів поведінки. 3. Єдність пізнавальних перспектив розвитку проблемних ситуацій. 4. Обсяг представленості професійного та додаткового досвіду в групі	1. Між особистісні стосунки. 2. Єдність ціннісно-нормативних систем і критеріїв оцінки. 3. Мотиваційна спрямованість. 4. Статевий і віковий склад групи	1. Організація і форми спільної діяльності. 2. Спрямованість і форми взаємодії. 3.Особливості комунікативних структур
Б. Об’єктні фактори
1.Особливості опису проблемних ситуацій. 2.Особливості представлення значень. 3.Особливості інформаційної «підтримки» групи	1.Особливості техніко – технологічної заданості між особистісних стосунків. 2.Особливості вираження емоційних компонентів  у структурі	1.Техніко – технологічний взаємозв’язок. 2.Організаційно-комунікативні функції технічних засобів діяльності. 3.Особливості реалізації опосередкованої машиною взаємодії операторів «людина –технічні засоби – людина»
Групові психологічні ефекти – інтегратори факторів. Взаєморозуміння .Взаємовідносини .Взаємодія

В інфраструктурі групи діють один чи два лідери. Один із них може бути компетентним фахівцем і виконувати роль ділового лідера, а інший — роль емоційного лідера, який підтримує певні взаємовідносини в групі.

Міжособистісні стосунки складаються на основі:

- предметно-статусних відносин, які відображають внесок кожного члена групи у вироблення групового рішення;

- функціонально-рольових відносин,  пов'язаних із прийняттям або неприйняттям соціальних ролей інших членів групи;

- особистих емоційно-статусних стосунків між членами гру­пи, що формують соціально-психологічний клімат.

На продуктивність групової діяльності впливають і фактори, які характеризують ціннісно-орієнтаційну єдність її членів, статевий і віковий склад. На формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи впливають рівень єдності ціннісно-нормативних систем і критеріїв їхньої оцінки, а та­кож мотивація особистості. Схожість позицій, єдність по­глядів на розвиток проблемних ситуацій забезпечують між членами групи краще взаєморозуміння і нормальні стосун­ки між ними, що гарантує їх взаємодоповнюваність,

Найбільша ефективність спільної діяльності спостері­гається у так званих спрацьованих групах, де формальна і неформальна структури діалектично поєднані. Досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Контур організаційно-функціонального регулювання забезпечує річні види взаємозв'язків у групі, підтримуючи і зада­ючи тим самим спрямованість і форму предметно-інформаційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.

Одним із провідних факторів цього контуру є взаємопов'язаність. Це внутрішньо групові взаємовпливи, які регулю­ють характер взаємодії, а через взаємодію — і ефективність групової діяльності,

У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних про­цесів (сенсорно-перцептивних та мовленнєво-мисленнєвих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють три умовні рівні взаємопов'язаності суб'єктів.

Умовні рівні взаємопов’язаності суб’єктів:

Перший рівень — «мовчазної співприсутності» — має фак­тично умовне значення, але вже тут виявляється ефект со­ціального впливу, згідно з Н. М. Бехтерєвим, «соціального збудження» та «соціального гальмування». Навіть мовчазна співприсутність групи людей оцінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект поси­люється за умови співприсутності референтної (значущої) гру­пи. До цього типу взаємопов'язаності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зво­дяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.

Другий рівень має умовну назву «взаємовпливу». Тут взаємопов'язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визнача­ють одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, по­глядів, поведінки і діяльності.

Третій рівень — рівень дійової взаємопов'язаності, на яко­му дії кожною члена групи неможливі без одночасних або попередніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному ро­зумінні цього слова. Взаємозв'язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами Й ін­струкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності.

Успішність функціонування групи залежить не тільки від розподілу функцій між її членами, а й від зв'язку між ними. Залежно під конкретних завдань можливі різні варіанти функ­ціональної організації групи: «ланцюг», «зірка», «коло», «сіт­ка» (повна і неповна) (рис, 20).

Рис.   20

Функціональні групування малих груп (5 осіб):

а — «ланцюг»; б — «зірка»; в — коло  г — «сітка» (неповна); г— «сітка» (повна)

Повна комунікативна структура («сітка») забезпечує віль­не спілкування між членами групи,

Структура типу «зірка» характерна для груп, що працю­ють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінсь­ких функцій тільки самим керівником, а типу «ланцюг» і «коло» — виникають за конвеєрної праці,

При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу, а у вирішенні склад­них завдань більш ефективною є повна «сітка» комунікацій.

Застосування різних систем комунікацій сприяє поши­ренню інформації від одних членів групи до інших і забез­печує ефективність виконання завдань.

Ха­рактерні форми спілкування для різних систем комунікацій:

- дискусія;

- консиліум;

- кон­структивне сперечання;

- консультування.

Отже, ефективність групової діяльності значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння, взаємовідносин і взає­модії як психологічних ефектів, що виникають у процесі спільної діяльності. Цілеспрямоване їх формування можли­ве тільки з урахуванням інженерно-психологічних вимог і рекомендацій, які, своєю чергою, складають систему інженерно-психологічного забезпечення СЛМ.

Запитання:

1. Дати визначення реально малій групі.

2. Два основні рівні взаємодії операторів у малій групі.

3. Основні форми взаємодії у групі.

4. Дати характеристику комунікативним функціям спілкування .

5. Типи соціально психологічних виробничих конфліктів.

6. Коротко описати модель регуляції групової діяльності.

7. На основі чого складаються міжособистісні стосунки.

8. Умовні рівні взаємопов’язаності суб’єктів у групі.

9. Описати функціональні групування малих груп.

Література:

1. Душков Б.А., Королев А.В., Смирнов Б.А. Основы инженерной психологии: Учебник для студентов вузов. – М., 2002.

2. Продайко В.М., Учитель І.Б. Інженерна психологія. Частина 1. Вступ до інженерної психології: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2008.

3. Психология труда, профессиональной, информационной и организационной деятельности. Словарь / Авторы-составители: Б.А. Душков, А.В. Королев, Б.А. Смирнов. – М., 2003.

4. http://www.twirpx.com/file/62597/?rand=6257612

Баранчик Ганна Сергіївна