четвер, 10 березня 2011 р.

2.1. Когнітивна сфера особистості


Розділ 2.  Психологічні характеристики діяльності людини-оператора.

2.1.Когнітивна сфера особистості


Когнітивна сфера особистості включає в себе:

Відчуття та сприймання в системі інтелектуальних властивостей особистості


Пам'ять


Увагу


Мислення та інтелект


Уяву і творчість


Особистість формується в умовах суспільного, конкретно-історичного існування людини, його вивчення і виховання.
В історії психології існувало два напрямків рішенні питання в формуванні особистості які получили назву біогенетичної і соціогенетичної концепцій психічного розвитку особистості.
Рушійними силами психічного розвитку особистості виявляються в протиріччі між змінюючими в діяльності потрібностями людини та реальними можливостями їх задоволення.
Увага – це форма організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості і зосередженості свідомості на конкретних об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення
Природа уваги – першочергове  значення для формування уваги є фізіологічний механізм явища, яке називається осередок оптимального збудження.
Осередок оптимального збудження є динамічним утворенням взаємодії споріднених збуджень середньої інтенсивності, що найбільше сприяє створенню нормальних умов для певної діяльності. Зміна подразників, тривала їх дія на одні й ті самі центри головного мозку викликають переміщення осередку на інші ділянки кори та зміну обрисів його форми, що узгоджується з динамікою зміни змісту діяльності індивіда.
Керуючись певними цілями й мотивами, людина спрямовує увагу переважно на необхідній їй об’єкти, зосереджується на них не зважаючи на перешкоди, абстрагується від того, що не пов’язане з метою діяльності, переборює відвертання, опановує свою увагу. Певною мірою вона сама організовує, регулює і контролює свою діяльність завдяки увазі, що стає властивістю особистості як свідомої істоти. 
Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.
Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності, засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам’ятовування пов’язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам’ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб’єкта сприяє його збереженню, а невикористання – забуванню.
                                               Види  памяті :
залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, яка діяльність переважає:
за тривалістю закріплення і збереження матеріалу
залежно від того, як процеси пам’яті включаються в структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами
за усвідомленням ( розумінням) змісту матеріалу пам’яті
-          Рухову
-          Оперативна
-          Мимовільна
-          смислова
-          образну
-          довгострокова
-          довільна
-          механічна

-          емоційну



-          словесно-логічну




Рухова память полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини.
Емоційна память – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення.
Образна память полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане її походження.
Словесно-логічна память є специфічно людською пам’яттю, що базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій.
Короткочасна память характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання.
Оперативна память – це запам’ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні мети в конкретній діяльності або окремих операцій діяльності.
Довгочасна ( тривала ) память – базується на довгостроковій фіксації пам’яті, характеризується тривалим збереженням і наступним використанням інформації в діяльності людини.
Мимовільна память – полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати.
Довільна память – це запам’ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.
Смислова память - пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується. Вона опирається на смислові зв’язки в мозкових структурах на систему словесних і образних асоціацій, що становить основу.
Механічна память – це пам’ять, якій притаманне не розуміння, не усвідомлення, як правило, навмисного запам’ятовування. Матеріал, який ми запам’ятовуємо механічно ще не має певного місця в матеріальному досвіді. Цю інформацію треба втиснути за допомогою вольової пам’яті.
Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.           
Рівні класифікації когнітивної сфери
Блум
В.Беспалько
М. Скаткін
Г. Клаус, Ж. Піаже
Знання (запам'ято-вування)
Знайомство (ідентифікація)
Сприймання, осмислення, запам'я-товування


Примітивна форма сприймання


Початкове осмислення


Розуміння (змісту вивченого)
Відтворення (типові завдання)


Застосування
(у типових ситуаціях)


Застосування
(у нових ситуаціях)
Вміння
(не типові завдання)

Змістовний (формування понять)


Аналізування (розчленити ціле на складові)


Трансформація, творчість (побудова методу розв'язування проблем і пошукових задач)




Застосування
(у нових ситуаціях)

Синтезування (створювання цілого з частин)

Практично- : змістовний (подальше перетворення інформації)


Оцінювання (визначання цінності засо­бів для до­сягнення мети)
Поетапне формування розумових дій за Гальперіним:
зовнішня дія через матеріальні предмети, які змінюються на  символи­––––––> оформлення у вигляді вербальних знаків.­----------------à голосова вербалізація і проговорювання.------------à в думках, за допомогою внутрішнього мовлення.

Мисленнєві операції:
Аналіз
Синтез
Порівняння
Узагальнення
Абстрагування
Мисленнєвий поділ предметів і явищ на частини чи властивості (форма, колір, смак...).

Мисленнєве об’єднання частин або властивостей в одне ціле
Зіставлення предметів і явищ, відшукування схожості й відмінностей між ними.

Мисленнєве об¢єднання предметів і явищ за їхніми спільними й суттєвими ознаками.

Виділення одних ознак і абстрагування від інших (здійснюється на основі аналізу).


Мислення та розв¢язування задач
Мислення та розв¢язування задач тісно пов¢язані один з одним. Але їх не можна співставляти, зводячи мислення до розв¢язку задачі. Розв¢язок задачі здійснюється тільки з допомогою мислення, а не інакше. Але мислення проявляється не тільки в розв¢язуванні задачі. Мисленнєва діяльність необхідна і для самої постановки задач, для виявлення і визнання нових проблем. Мислення потрібно також для засвоєння знань, для розуміння тексту в процесі читання та у інших таких випадках.
Хоча мислення не зводиться до рішення задач, найкраще всього формувати його іменно в ході рішення задач, коли учень зіштовхується з проблемами і питаннями які йому підсилу, і формує їх. За останній час на основі психологічних досліджень проблемною ситуацією і рішенням задач розробляються методи проблемного вивчення учнів. Ці методи вивчення направлені на те щоб поставити навчаючого в положення першовідкривача, дослідження деяких посильних для нього проблем.
Допомога і управляючий зі сторони педагога складаються не в усуненні цих труднощів, а в тому, щоб готувати навчаючого до їх усунення.
Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто “поєднання” різних, звичайно не об¢єднуваних якостей, деталей, частин. У вигляді так званого поєднання функцій аглютинація виступає як один із прийомів технічної творчості, винахідництва.
Дуже важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, чимось схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Саме на цьому принципі ґрунтується спеціальна галузь знання біології та інженерної справи – біоніка. Біоніка виділяє певні якості живих організмів і застосовує їх для створення механізмів.
Аналогія – дуже поширений прийом у технічній творчості – буває близько, безпосередньо і віддаленою. Володіння цим прийомом – один із провідних компонентів здатності до конструювання, інженерної справи та винахідництва.
Психологічні особливості винахідницької діяльності сприяють тому, що навіть у поставленій й розв¢язаній задачі тривалий час зберігається “інерція” об¢єктивності її творчого змісту, об¢єктивної новизни. Саме цей заряд об¢єктивної новизни, що міститься у винахідницькій задачі, потрібний для розвитку творчої діяльності й зберігання всіх психологічних особливостей об¢єктивної творчості.


Когнітивна, тобто пізнавальна, сфера особистості має принципове значення в плані побудови моделі світу. Людина здійснює пізнавальну дія­льність, бо вона активно ставить перед собою мету, намагається її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням пізнаного. В пізнанні розрізняють два ступені – так званого чуттєвого ві­дображення і відображення абстрактно-теоретичного (рис.2). До першого ступеня належать відчуття і сприймання, - безпосередньо пов’язані з впли­вом предметів чи явищ оточуючого світу на відповідні рецептори. Другий ступінь пізнання – логічне пізнання. До нього належать мислення та уява, які є основою специфічно людського пізнання, перетворювальної функції людського інтелекту, продуктивності й творчої діяльності особистості.
Психічні процеси утворюють структуру інтелекту людини. Інте­лект як розуміння, розсудливість, осягнення розумом являє собою систему розумових операцій з образами, символами, знаками, об’єднану певним когнітивним стилем та стратегією розв’язування задач, розумову здатність, здібності, обдарованість. Тому інтелектуальну діяльність пов’язують пере­дусім з відображувальною і регулятивною діяльністю, що полягає у здат­ності ефективно розв’язувати задачі, навчатися використовувати набутий досвід для вирішення нових проблем, краще пристосовуватися до нової си­туації. Ця здатність значною мірою зумовлена функціями мислення, зок­рема логічною, стійкої уваги, оперативної пам’яті, а також сприймання, уяви, інтуїції, пізнання нового і реалізації його результатів.
Інтелект як пізнавальна діяльність людини органічно поєднує у собі як уже набутий досвід (знання, розумові навички і вміння), так і здатність подальшого самостійного його набуття і творчого застосування на прак­тиці.
Отже, інтелектуально-творча, когнітивна сфера особистості забез­печує динамічне відображення здібності та її перетворення, формування досвіду, побудову моделі світу, регуляцію діяльності. У цій сфері специфі­чно взаємодіють психічні процеси, забезпечуючи єдиний потік цілісної свідомої відображувальної та перетворювальної продуктивної діяльності.

Запитання:

  1. Що включає в себе когнітивна сфера особистості?
  2. В чому полягає проблема моделювання процесів сприймання?
  3. Що таке пам'ять?
  4. Опишіть роль психологічних теорій.

Список літератури:

  1. “Загальна психологія” за редакцією П. М. М¢ясоїд. Київ 2002р.
  2. “Психологія” за редакціює Ю. Л. Трофімова. Київ 2001р.
  3. “Общая психология” за редакцією А. В. Петровського. Москва1976г.
  4. “Експериментальная психология” за редакцією Т. В. Корнилова. Москва 2002г.
  5. “Практическая психология” за редакцією Г. С. Абрамова. Москва 1977г.
Хникова Марія

Немає коментарів:

Дописати коментар